?

Log in

entries friends calendar profile Previous Previous
xenoir
зяблик над промзоною
В околицях словенського міста Веленьє вже більше як 140 років добувають лігніт - низькоякісне вугілля. Потужність пластів велика, тому це дешево, але так як низькоякісний, то на експорт він не йде. Все спалюють на місцевій електростанції.
В найдавнішій частині виробок, на глибині 160 метрів тепер зробили музей, в який можна спуститись в справжній кліті через копер 1888 року. Кліть - двоповерхова! На вході видають робу, каску і "тормозок", а кількість туристів контролюється жетончиками, як в реальних шахтах.
Мінусом є те, що фотики й мобілки вниз брати не дозволяють. Але з іншої сторони - це й плюс: в тунелях досить слабке освітлення, яке імітує неяскраве світло від ламп 19-го століття, і якби народ взявся фоткати, то це була б повна лажа - суцільні спалахи і затримки.
А так йдеш в темряві, роздивляєшся навколо і не відволікаєшся на фото )
По тунелю розташовані сценки з шахтарської праці в 19-му столітті: чуваки в низькому забої свердлять отвори, видовбують вугілля в лаві, по тунелю хлопець веде коня з вагонеткою, двоє шахтарів сидять за обідом. Всі ці сценки озвучені, правда, словенською мовою :)
Особливо крута сцена з імітацією аварії: спалахи в темряві, гуркіт, крики і навіть земля під тобою трясеться!
Розповідають купу цікавого з історії шахти, а також про шахтарські байки і стандартні приколи над шахтарями-новачками.
Посередині екскурсії зупинка на обід - хаваєм "тормозки". Потім продовження огляду, друга половина - експозиція сучасного шахтного обладнання. Деяких транспортних механізмів я ще ніде не бачив, зокрема крісельного транспортера. А в кінці огляду - шахтним потягом назад до ствола.

Фоточок з низу нема, але я пофоткав історичні фотки з експозиції. люблю старі фотографії :)



VelenjeCollapse )

Tags: ,

Leave a comment
Минулої неділі замутив собі велопоїздку в Монтаньяну і Есте, подивитись на місцеві фортеці і заодно проїхатись через Евганейські пагорби, які повинні були б гарно виглядати восени. Пішки по цих пагорбах я вже ходив, але це було досить нудно, а великом я сподівався побачити більше. Загалом маршрут мав бути під 70 км: Падуя - Монтаньяна - Есте - Монселіче. А далі знову на електричку і назад до Трієста. Але повністю я цей маршрут не осилив. Щоб не вертатись тією ж самою дорогою по нудній рівнині між фермами, я кілометрів 15 від Монтаньяни до Есте проїхав потягом.




Пагорби, виноградники і фортеціCollapse )
11 comments or Leave a comment
Основний міський транспорт в Трієсті, як і в більшості італійських міст, - це автобус. Трамваїв італійські міста позбулися ще до кінця 50-х. В Трієсті міський трамвай тримався довше, але в 1970-му і тут його прибрали. Залишилась лише унікальна заміська лінія Трієст - Опічіна.
Прикол тут в тому, що Трієст стоїть на березі моря, а одразу за містом починається підйом на плато Карс, з висотами 300-450 м. Опічіна знаходиться вже на плато, на висоті більше 330 м. і звичайний трамвай відповідні схили подолати не зміг би.
Щоб це розрулити, австрійці в 1902-му році побудували гібридну лінію з трамвая і зубчатої залізниці: на більш пологих участках трамвай їхав своїм ходом, а посередині маршруту, де схил занадто крутий, трамваю допомагали локомотиви, які використовували зубчату передачу. Для цього посередині була прокладена третя рейка: архівна листівка, на якій видно зубчату рейку, локомотива не видно за трамваєм.
В 1928-му році (Трієст на той час вже став італійським) замість ділянки зубчатої залізниці зробили фунікулер і відтоді вибратись на плато трамваю допомагає спеціальний штовхач, який тягнеться за трос. Для спуску механізм той самий: трамвай під'їжджає до штовхача, впирається в нього і той повільно спускається до нижньої станції фунікулера, гальмуючи трамвай.
Перші штовхачі мали свої кабіни і органи керування, для підйому водієві трамвая потрібно було перейти в кабіну штовхача. Сучасні штовхачі - це вже третє покоління, вони не мають ніякої кабіни і керуються з трамвая дистанційно.




Read more...Collapse )
10 comments or Leave a comment
Перші два дні літа в мене виявились вихідними: вівторок - тому що День Республіки (Італії), а понеділок - тому що ми вирішили собі зробити вихідний після робочих суботи і неділі.
Італійці, які працюють за звичайним розкладом (а не як ми на синхротроні), так взагалі роблять собі вихідними чотири дні підряд. Як в Україні на травневі, наприклад.

Минулого разу я їздив в Істрію велосипедом, але зараз в мене його нема, так що пересувався автобусами. В принципі, я б і не доїхав до Ровіня і Пули своїм ходом. Задалеко все ж таки.


амфітеатр, дзвіниця і християнська свастикаCollapse )
питання до читачів (якщо такі ще залишились): такий розмір фоток норм чи завеликий? все таки 2015й рік уже, думаю у більшості здорові монітори. м?
9 comments or Leave a comment
Влітку мені якось вдалось відвідати словенське місто Ідрію, а восени - українську Горлівку. В обох добували ртуть, і в обох це виробництво вже закрите.



маленька Словенія і Донбас-Який-Всіх-ГодуєCollapse )

Tags: ,

17 comments or Leave a comment
Цього літа, якраз коли я збирався навідатись в Україну, в центральній Європі була немаленька повінь. В Празі в цей час закрили третину станцій метро і знаменитий Карлів Міст, а в Будапешті рівень Дунаю досяг абсолютного максимуму за всі часи спостережень. З Трієсту до Будапешту я їхав автобусом і трохи хвилювався, аби на нашій дорозі не трапився який-небудь знесений повінню міст, але все було гаразд і Будапешт мене зустрів теплою сонячною погодою.
В місті мені потрібно було переночувати одну ніч і задовго до поїздки я заліз на хостелс.ком в пошуках житла. В Будапешті виявилось повно хостелів за досить низькими цінами і я забронював місце десь недалеко від пештського центру всього за 9 євро. Вже перед виїздом я детальніше глянув на його розташування - виявилось, що житиму я в якомусь єврейському районі, якраз між чотирма синагогами, де за часів війни було гетто. Гугл показував фотки задрипаних будинків, обмальованих графіті, і бомжів. В реальності там так і було, але то тільки на вулиці. В дворі ж було чисто і розташовувався гарно доглянутий садок. Сам хостел виявився теж охайним і не дуже заповненим.
Залишивши шмотки, я одразу подався на набережну.



мутна дунайська водичкаCollapse )

Current Location: Київ
Current Mood: ок

14 comments or Leave a comment
Вперше про похмуру індустріальну сутність Острави я дізнався з книги Мілана Кундери "Жарт". Після невеликих пошуків по інету я виявив, що в славні соціалістичні часи місто було справжнім індустріальним шахтарсько-металургійним пеклом, чехословацьким аналогом Донецька. Після розвалу комуністичного режиму і переходу до ринкової економіки промисловість була модернізована, старий металургійни завод "Вітковіце-Дольне", який знаходився посеред міста - закритий, так само як і вугільні шахти.
Але після закриття завод не порізали на метал а перетворили в музейно-виставочний комплекс, унікальний в Європі. Після цього я вирішив якось з"їздити в Чехію задля двох міст - Праги і Острави.
Нагода випала в червні, коли я їздив у відпустку в Україну. Щоб побачити побільше з Італії до України я їхав через Будапешт, а назад - через Словаччину і Чехію.
Так я й потрапив в Остраву.

Я чотири рази нелегально бував на металургійних комбінатах, тричі - на верхівках діючих домен. В Остраві домни недіючі і тому можна потрапити не тільки на верхівку, а й всередину :)



чорно-біла індустріальщинаCollapse )

Tags: ,
Current Location: Київ
Current Mood: ок)

15 comments or Leave a comment
Серпень у мене і в Італії виявився майже вільним, так само як це було в попередні роки в Україні. Мої колеги взяли відпустки і позвалювали, а закінчив з обробкою даних і теж став практично вільним.
Почався серпень з того, що в Італію приїхав palaso, з Мататою і Льошею. Їхали вони через Трієст і взяли мене в тачку четвертим. З ними я протусив 4 дні, разом ми каранули Венецію, Флоренцію і відвідали досить віддалені від Трієста місця, до яких мені самому було добиратись досить довго: Пізу, Чінкве-Терре і Сан-Джиміньяно.
Загалом, від Трієста взагалі майже все віддалене )
Потім вони мене залишили на станції з дивною назвою "Поджібонсі" і поїхали далі на південь. А я 8 годин підряд добирався з цієї тосканської глибинки назад в Трієст.
Наступного дня я вже звалив у Францію, де пробув тиждень, аж до 15-го. Хотілося б більше, але по-перше - дорого, а по-друге - 17-го числа у мене вже був виїзд в Швейцарію, на літню школу по фізиці конденсованих середовищ.
Літня школа в Швейцарії - це досить дороге задоволення. Разом з дорогою це виходило більше 1000 євро, але це оплачував не я )
Так що цілий тиждень я жив в гірському селі Цуоц (чи містечку.. хз..), відвідував лекції, харчувався тричі на день (плюс купа перерв на каву з круасанами), вештався по горам, щось фоткав, спікувався з такими ж чуваками, як я (ніколи так багато не доводилось базікати англійською) - і все це на шару.
Всі знають, що в Швейцарії три офіційні мови: німецька, французька та італійська. Виявляється, є ще четверта, напівофіційна - романшська. От я якраз потрапив в регіон її поширення, кантон Граубюнден.
Мова досить прикольна, схожа на французьку та італійську, і я її більш-менш навіть розумів.
Основний публічний транспорт в кантоні - Ретійська залізниця - мережа електрифікованих гірських вузькоколійок, по яких бігають няшні червоні потяги. В_контактику я вже їх показував )
Сам Цуоц розташований на висоті 1700 м, а залізниця забирається навіть на висоту 2200, де й дерева не ростуть. Ще там купа всяких мостів, тунелів, віадуків і маленьких станцій, а іноді колія прокладена просто по проїжджій частині вулиць. Все це збудовано більше сотні років тому, є пам"яткою інженерного мистецтва і навіть занесено в спадщину Юнеско. Особиво круто це все виглядає взимку, коли все в снігу. Залізничним фанатам рекомендовано :)
Моя кімната була аж на 5-му поверсі з вікном в сторону долини і я постійно висовувався дивитись на проїжджаючі потяги.
А ще я зустрів альпійських бабаків :)



потяги, гори і бабакиCollapse )

Tags: ,
Current Location: Трієст
Current Mood: норм )

43 comments or Leave a comment
В серпні в Італії працюють мало, так само як і в Україні. Мої колеги звалили в Росію на три тижні, а я вирішив поїхати у Францію, щось типу поїздки року.
План був досить простий: приїхати нічним потягом в Париж, погуляти там пару днів, потім поїздити навколо по містам з найкрутішими готичними соборами, а потім літаком назад в Італію. На все у мене було 7 днів.
Французькі залізниці дуже дорогі - десь вдвічі дорожчі, ніж італійські, тому моїм завданням було так скласти маршрут, щоб проїхати найменшу відстань і, відповідно, витратити на це поменше грошей.
Найкрутіші готичні собори знаходяться в Шартрі, Реймсі, Ам"єні і Страсбурзі. Перші три знаходяться навколо Парижа і нормально вписувались в мій план, Страсбург - аж на німецькому кордоні і поїздка туди сильно б збільшила мої витрати, тому я його відкинув.
Ще я в план включив Мон Сен-Мішель, знамените абатство в Нормандії, свою давню мрію. Ця штука досить далеко від всього іншого і вертатись назад в якийсь із паризьких аеропортів було б довго і дорого. Ближче знаходяться міжнародні аеропорти Ренна і Нанта. З останнього якраз на потрібне число знайшовся бюджетний авіарейс у Венецію.
От таким чином намалювався наступний план: Трієст - Венеція - Париж - Шартр - Реймс - Ам"єн - Мон Сен-Мішель - Нант - Венеція - Трієст.



je ne mange pas six jours (c)Collapse )

Current Location: Svizzera
Current Mood: норм

15 comments or Leave a comment
Хотів я, значить, піти в гори. З рюкзаком, спальником, фотиком, штативом, заночувати в якомусь альпійському притулку, як справжній турист і все таке. Для різноманітності. А то все велик, та велик. Так і пузо можна відростити, катаючись на велику та ночуючи в готелях )
Купив хавки, зарядив батареї, спакував рюкзак; залишилось лише зранку встати і їхати в гори. Навіть автобус прямий знайшовся з Трієста. Але потрібно було прокинутись о 6-й ранку. Нічого такого особливого - я багато разів прокидався й раніше, коли їздив в Австрію та Словенію.
Але цього разу не вийшло, - незважаючи на 2 будильники, я проспав.
Прокинувся: мобільник показує 8:35, автобус вже годину як десь їде без мене в напрямку Альп. Відстій :(
Настрій став такий, наче вихідні вже просрані.
Але потім я подумав: "нічого страшного, лише 9-та година ранку суботи і всі вихідні попереду"
Залишалось лише намутити якийсь альтернативний план, наприклад, - великом в Хорватію.
Італія з Хорватією не межує, їх розділяє Словенія - 30-35 км словенського примор"я, крім того Хорватія - не Шенген і на кордоні діє пропускний пункт.
Під"їхавши до цього пункту я зі здивуванням виявив досить довгу чергу з автомобілів. Але я їх всіх об"їхав по обочині, без черги підрулив до прикордонника, отримав штамп про виїзд з шенгену і потулив в Хорватію. На хорватській стороні ніякі документи не дивляться, просто кивають головою "їдьте".
Далі я якось заплутався в дорогах і десь кілометр їхав по магістралі. На щастя, ніяких поліцаїв там не трапилось і на першій же розв"язці я звалив в потрібному мені напрямку - на місто Умаг.
Умаг (італ. - Умаго) - типове венеціанське прибережне містечко, нічого особливо відмінного від таких же містечок Італії чи Словенії.
Італійська мова в прибережній Істрії вживається десь третиною населення і прийнята другою офіціною, так що мені навіть не довелось переходити на англійську.



150 км під палючим сонцемCollapse )

Tags: , ,
Current Mood: норм
Current Music: Cirrha Niva - Nostalgia

9 comments or Leave a comment